Марихуана AK-47
Бро, давай, я тебе расскажу историю про то, как я себе шишки марихуаны закупала и потом в офисе убитая в хламину работала. Хоть и знал, что это было глупо, но зачем-то решил погрузиться в мир наркотиков, как полноценный нарком.
Все началось с того, что один мой хмурый товарищ по жизни предложил мне закладки. Он говорил, что это легальные шишки, не то что хмурый, а чистый и качественный ганджа. Ну, и конечно же, я не смог устоять перед таким предложением. Но проблема была в том, что нигде аптечного форса не нашлось. Ладно, думаю, отстанут эти легаши и куплю у продавцов на улице.
На следующий день, сумкой, полной надежд и легких опийных мечтаний, я отправилась на поиски нужных мне закладок. Прошерстив парочку подозрительных районов, наконец-то нашла своего дилера. Правда, перед этим мне пришлось потерпеть несколько неудачных сделок с подозрительными типами, которые пытались зашмаляться на моих нервных волокнах.
И вот, когда я уже была на грани отчаяния, наконец-то нашла то, что искала. Дилер был молодым парнем с хмурой физиономией, но его закладки были на высоте. Я ощутила прилив адреналина, когда получила запечатанный пакетик с магическими шишками. Это был мой билет в мир настоящего марихуанового рая.
Вечером, я решила опробовать свою новую находку, пока все легаши лежали в глубоком сне. Представляешь, какая шиза у меня произошла - я страшно переживала, что кто-то из легашей может заметить, что я зашмалялась. Но мне ничего не оставалось, кроме как отдаться этому наркотическому эксперименту.
Горячо вдохнув свои шишки, я ощутила, как они начали действовать. Мир вокруг меня стал искажаться, все стало более и более размытым. Я почувствовала себя окунутой в волну нежных облаков, словно парила в мировом океане наркотического блаженства.
Утром на следующий день почувствовала, что голова у меня как хреновая тыква, а тело стало тяжелым, как кирпич. Но работа не ждала, и я решила форсить себя, чтобы выжить на этой бурной волне опийного опыта.
| Утро | Вечер |
|---|---|
| Подвешивание над унитазом с трудным дыханием | Попытка показать себя на установленной линии |
| Забывчивость и потеря мыслительных процессов | Повторное подселение за рабочий стол, падение на клавиатуру |
| Бесконечное форсирование себя, чтобы не попасть в горячие лапы легашей | Наркотический кайф, который рассыпался на кусочки, как фрагменты мозаики |
В офисе я стала настоящей зомби, выглядела, как живой мертвец. Мои коллеги не могли понять, что со мной происходит. Некоторые думали, что я просто не выспалась, другие предполагали, что у меня какая-то шиза развилась. Все они были далеки от истины, никто не мог и не знал о моем тайном страстном романе с марихуаной.
Однажды мой начальник, с хмурой миной, подошел ко мне и спросил: "Что с тобой, братишка? Ты как будто опийным дымом зашмалялся?". Я вся офигела, не ожидала такого вопроса. Но, собравшись с мыслями, я ответила: "Да, братишка, я некоторые вещи просто не знаю, а тебе нет-нет, да и наркомана меня обозвать!"
Что ж, моя история шишек марихуаны и работы в офисе убитой в хламину имеет свое продолжение. Мне больше не нужны шишки и опий, моя жизнь стала гораздо более яркой и насыщенной, когда я избавилась от этой зависимости. Теперь я могу форсить себя в других направлениях, достигать новых высот и наслаждаться истинным смыслом жизни.
И помни, братишка, не форси себя опием, а форси свои мечты и цели! Будь наркоманом своих желаний, а не наркоманом наркотиков!Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
